Експозиція історичних костюмів та обладунків Древнього Києва представлена на території Дитинця Києва в автентичній триповерховій садибі на території Великого Ярославового двору. Це унікальна колекція на культурно-історичному просторі України і всієї Європи, де представлені костюми різних епох і країн. Експозиція працює щодня, в будні відвідування відбувається за попереднім замовленням.

Древня Русь у середньовічному світі широко славилася своїми умільцями. Спочатку у древніх слов'ян ремесло використовувалось виключно для ведення власного господарства, а згодом ремісники стали займатися тільки окремим промислом і виробляти продукти для всієї громади. В період раннього Середньовіччя почався випуск продукції на ринок. У містах і великих селах жили і трудилися талановиті та вмілі ковалі, ювеліри, гончарі, ткачі, каменерізи, шевці, кравці, представники десятків інших професій. Ці прості люди зробили неоціненний внесок у створення економічної могутності Русі, її високої матеріальної і духовної культури.

Київська Русь вела активну торгівлю з різними народами. Вже в XI столітті посилюються торговельні зв'язки із Західною Європою. Велике значення в Київській Русі мав торговий шлях "із варяг у греки", який пов'язував Північну Русь з Південною, Прибалтику і Скандинавію. Будиночки у Древньому Києві в "Парку Київська Русь" зроблені по прототипу скандинавських павільйонів (торгівельних точок). Багато таких будинків було знайдено на острові Готланд у Швеції та на території Києва під час археологічних розкопок. Така торгівельна лавка має каркасно-стовпову конструкцію, її загальна площа – 6м². Відтворено різні види покриття таких будинків – дранка, щепа, ґонтове покриття.

Вікінги – ранньосередньовічні скандинавські мореплавці, в VIII-XI століттях здійснювали морські походи від Вінланда до Біармії і від Каспію до Північної Африки. В основній масі це були вільні селяни, які жили на території сучасних Швеції, Данії і Норвегії. Походи вікінги здійснювали для пошуку нових земель і переселення, піратства на морі і грабунку, а також для розвитку торгових зв’язків. На Русі вікінгів називали "варягами" (varangus – охоронець). Перші згадки про варягів на Русі зустрічаються в "Повісті минулих літ". Основним заняттям вікінгів була військова справа, і завдяки їхній військовій майстерності їх наймали як елітну військову силу. Під час стоянок для ночівлі вікінги виходили на берег і розкладали на землі намети. На дошках, що утворюють "коньки" над наметом, вирізані голови тварин, які виступають над тканиною намету. Їх основне призначення – охороняти сплячих людей від зла. Їжу готували у висячих на ланцюгах над вогнищами металевих котлах.

Стан кочівників представляє собою табір, в якому на час перебування встановлювалися юрти – переносні житла кочівників. Кочівники – умовна назва народів і етнічних груп, які протягом року або сезону ведуть рухливий спосіб життя. Вони відрізняються своєрідним побутом, повсякденною господарською діяльністю і традиційною культурою. У давньотюркській мові слово "юрт" означало "будинок", "володіння", "місце проживання", "земля". Експоновані у Древньому Києві юрти – історичні реконструкції. Юрти виготовлені на замовлення "Парку Київська Русь" в м. Улан-Батор (Монголія). Вага однієї юрти складає 600 кг, ханської юрти близько 1,5 т. Юрта виконує роль термосу, дерев’яний каркас накривається шаром товстого волоку, зверху – полотном. Обтягується мотузками з кінського волоса або верблюжої шерсті. Вхід до юрти завжди звернений на південь. В юрті, незалежно від погоди завжди зберігалася однакова температура. В центрі юрти – вогнище, головний сакральний символ житла людини. Вогнище ділило юрту на дві половини – чоловічу та жіночу. Чоловік мав право заходити на жіночу половину, жінка не мала права виходити за межі своєї частини. Поріг юрти вважається символом добробуту і спокою родини. Розмовляти через поріг не прийнято. При вході не можна наступати на поріг юрти, сідати на нього, це заборонено звичаєм і вважається нечемним. Кочові племена відрізнялися по кольоровій та орнаментовій символіці, яку можна було побачити ззовні на юртах. Єдиним спільним знаком для кочових племен був знак, що символізував щастя і здоров’я "на тисячу років".

Слово ристалище походить від давньоруського "ристати" – рухатися, бігати, їздити. Спочатку позначало спеціальну площу для кінних змагань (ристання), а також саме змагання. Для безпеки глядачів ристалище мало спеціальні огорожі з в'їзною брамою. У Київській Русі військовій майстерності навчали з раннього дитинства. Зазвичай військову завзятість давньоруські воїни демонстрували в реальних баталіях, де вони шукали "собі честі, а князеві слави". Індивідуальна майстерність витязів відточувалася також під час військових ігрищ, такого собі аналогу західноєвропейських лицарських турнірів.

Капище – язичницький храм, вівтар, жертовник. Це були здебільшого дерев’яні культові святилища у вигляді круглого майданчика, де стояла статуя божества, яку вшановували жертвоприношеннями. Капище будували кам’яне, воно стояло на пагорбі обабіч житлової забудови, а ідола споруджували дерев’яного або із каменю. Древні святилища (капища) зазвичай складалися з головного ідола (кам’яного або дерев’яного), жертовника (місце принесення дарів), дерев’яних хором і місця перед ними – требища (місця розміщення основних учасників церемонії). Святилища зазвичай були огороджені валами і ровами, в яких були залишені спеціальні входи. Вали слугували не для захисту, а для відгородження.

До прийняття християнства слов’яни були язичниками, тобто вірили в багатьох богів. Одним із них був Велес, названий у "Повісті минулих літ" Волос – один з головних язичницьких богів східних слов’ян. Капище з ідолом Велеса в давнину, ймовірно, перебувало на київському Подолі. Бог домашньої худоби і матеріального благополуччя.

Створюючи ігри, наш народ вкладав у них глибокий зміст – це і навчання, і праця, і виховання. Рухливі ігри розвивають спритність, гнучкість, силу, виховують богатирський дух і змушують думати. Народні ігри викликають почуття єднання, товариства. Характерна особливість народних ігор – рух, а саме: біг, стрибки, метання, кидки, передачі та ловля м'яча тощо. Прадавні народні ігри – це "прабатьки" сучасних ігор у дворах і на дитячих святах. У них можна грати всією сім'єю чи разом друзями. Однією із улюблених забав була лапта – народна гра із застосуванням м'яча і біти, в яку грають командами.

Волхв – одна із найдревніших назв чарівника, відуна. З давніх часів їх наділяли різноманітними здібностями. Волхви, чарівники (можливо, своєрідні жерці язичницьких божеств, хранителі таємних знань) - це були «чаклуни особливого рангу», що впливали на державний й общинний побут. Вони відали цілющими властивостями, знали всі обряди, а також пророкували майбутнє. Атрибутами волхвів були також крем'яні знаряддя (стріли), амулети у вигляді солярних знаків, різні символи, жезли (киї з навершями). Відоме навершя скіфського волхва з кількома дзвіночками, що звисають на ланцюжках, створюючи мелодійні звуки при ударах палицею об землю, чи якихось інших рухах.