Куй залізо, поки гаряче! Древньокиївські ковалі методом художнього кування виготовляли замки, мечі, шоломи, кольчуги, бойові знаряддя...

Виготовте власноруч глиняний виріб під чуйним керівництвом майстра і заберіть з собою доказ своєї майстерності. Адже гончарне мистецтво...

Стрільба з середньовічного лука - захоплюючий вид активного відпочинку...

Терем Ярослава - перший будинок із комплексу споруд Великого Ярославового Двору. Це триповерховий будинок, побудований у техніці «в обло» і багато прикрашений різьбленням. На другому поверсі розміщена відкрита галерея, з якої відкривається чудовий пейзаж. За прикладом київських княжих кам'яних двоповерхових палаців і теремів, київська знать - бояри, воєводи, вищі церковні сановники, розбагатілі купці, споруджували собі багатоповерхові тереми з дерева. У такому будинку могли також зупинятися заморські посли, що приїздили до князя, жити близькі родичі князя. У Теремі Ярослава розташована експозиція історичних костюмів та обладунків від V ст. до н.е. до XV ст. н.е. Представлено зразки військового й цивільного одягу, зброю та захисну амуніцію від античних римлян і скіфів до русичів, половців і до західноєвропейських середньовічних лицарів.

Забудова стародавнього Києва була здебільшого одноповерховою, двоповерхові будинки зустрічалися рідше. Жило в них багатше населення міста. Оригінал реконструйованого будинку XIII століття, був знайдений на території Подолу в 70-их роках під час археологічних розкопок. По залишках металевого оздоблення та лиття, вчені зробили висновок, що тут жив ювелір. Будинок має додаткові прибудови, де знаходилися майстерня та ювелірна лавка. Ювелірне мистецтво Київської Русі є суттєвою сторінкою в історії нашої національної художньої культури. Повного розквіту воно досягає в XII-XIII ст. Про це свідчать численні скарби ювелірних виробів із золота та срібла. В одному тільки Києві їх знайдено близько 60. Для ювелірного мистецтва Києва характерні вироби, прикрашені виїмчастою і перебірчастою емаллю. Пройшовши школу візантійських майстрів, київські ювеліри могли виконати замовлення будь-якої складності. У 1975 р на Подолі під час розкопок на вулиці Верхній Вал були виявлені залишки майстерні ремісника-ювеліра. Тут було знайдено: чотири шиферні ливарні формочки, шліфувальний брусок і підвіска із сердоліку. Це перша знахідка ювелірних ливарних формочок на головному ремісничому посаді стародавнього Києва.

Слов'яни пов'язували дубові гаї з культом Перуна  бога грози і блискавок, покровителя князя, його дружини і суду. Дуб так і називали - Перунове дерево. Дуб - знак твердості, мощі, чоловічої сили. На Русі він завжди вважався деревом довголіття, оскільки живе по багато століть. Наші пращури вважали, що збереглися дуби, що ростуть «ще до створення світу», коли не було ні землі, ні неба, а розливався на всьому всесвіті один «окиян-море». Під такими дубами проводилися військові ради, приймалися важливі рішення. Земля під ними цілюща, лікує людину. Якщо Ви шукаєте відповідь на важливе питання або мудру пораду, підійдіть до дуба в Гаю Перуна, притуліться до нього і подумки зверніться до далеким предкам. Відповідь прийде до вас з глибини вашої свідомості. Проведите в роще полчаса, и Вы почувствуете прилив сил, энергии и здоровья от матушки-земли.

За слов'янською традицією, оборонні споруди, якими оточувались середньовічні міста, складалися із ровів та земляних валів. Щоб уникнути зсуву ґрунту і руйнування валів, вони укріплювались дерев’яним каркасом. На валах зазвичай споруджували дерев'яні стіни. У «Парку Київська Русь» територія Дитинця Києва оточена ровом глибиною 5 м та валами заввишки 5-9 м в залежності від ландшафту, укріпленими за допомогою дерев’яних решіток. Їхня протяжність майже 1,5 км. У давнину укріплення не тільки захищали давньоруські міста, а й своїми могутніми валами, проїзними вежами та стінами завершували архітектурний ансамбль міста. Безумовно, при спорудженні укріплень зодчі прагнули зробити їх не лише функціональними, а й красивими, тому що вони були своєрідним обличчям міста. Головною частиною міських укріплень були дерев’яні зруби – "городні", засипані землею. Верхні частини городень виступали над валом, тобто являли собою стіни міста. На них розташовувалися "забороли" – бойові майданчики з дерев'яними брустверами та бійницями для стрільби з лука, які давали можливість воїнам стріляти по ворогові згори, з міських стін. Так, наприклад, в 1159 р. у Києві дружинники говорили своєму князеві: «Можем бо брань творити с ними из града; все бо у нас оружие есть: и копья и древа, и камни, и вар». Нині чимало зарубіжних дослідників вважають, що давньоруські оборонні системи були найдовершенішими у тогочасній Європі.

Важливим завданням княжої влади в період ранньофеодальної держави була організація оборони міських укріплень від степових кочівників та сусідів. З цією метою будувалася велика кількість оборонних споруд і перш за все укріплення міст та фортець. Найбільш відповідальною ділянкою будь-яких давньоруських укріплень були в’їзди та ворота. Аж до самого ХVІІІ ст. кам’яні ворота були лише в декількох найбільших давньоруських містах, у більшості міст X-XII століття ворота були дерев’яними.

Лодія «Князь Володимир» – це єдина в світі, точна за корабельною архітектурою і повністю науково обґрунтована реконструкція бойової лодії Київської Русі IX-XI століть. Ряд вузлів і елементів корпусу конструктивно і зовні відповідають скандинавським бойовим судам типу «драккар». За основу були взяті оригінальні креслення. Корабель класу «річка-море» має 12 метрів у довжину. Судно оснащене рейковим вітрилом і розраховане на 10 веслярів (5 весел по борту). Загальна місткість плавального засобу – до 20 осіб. Лодія «Князь Володимир» є підсумком десяти років наукової роботи. Керівник проекту – Володимир Янченко, президент «Парку Київська Русь». Науковий керівник проекту – Сергій Воронов, член історичного клубу Древнього Києва у «Парку Київська Русь», член Національної комісії України з питань ЮНЕСКО.

Требуше́т - метальна машина, що використовувалась в Середні віки для руйнування оборонних мурів або щоб перекидати снаряди через них. Це облогова метальна машина, яка за допомогою махової сили метає снаряди. Наші пращури за допомогою требушета метали каміння, запалені бочки зі смолою, відрубані голови великого рогатого скота, гнилі залишки тварин, для того щоб визвати хвороби та епідемію в таборі ворога. Це була перша бактеорологічна зброя. Требушети у нас використовуються на фестивалях під час реконструкції штурму фортеці. Дальність бою требушета 150-250 м., в залежності від ваги противовісу. Удень требушети стріляють звичайними ядрами, а увечері - вогняними.