Повалуша – це вежоподібний великий і високий зруб під окремим дахом в хоромах і великих жилих будинках. Тобто – частина багатофункціональної споруди багатого киянина. Повалуші мали декілька поверхів. З іншими жилими приміщеннями повалуші з’єднувались через сіни, мали окремий вхід зі сходами і ганок. Слугували як спеціальні сторожові оборонні вежа, котрі були необхідними у випадку нападу ворогів.

Це перші дорожні знаки, що існували на території Київської Русі. Вони розміщувалися один від одного на відстані 2 км та відображали суспільні, економічні, політичні та культурні зв’язки Київської Русі з іншими землями. Древній Київ був місцем перетинання як головних міжнародних торговельних магістралей, так річкових і сухопутних шляхів місцевого значення, що зв’язували столицю Київської Русі з окремими землями і містами. Київ здійснював найважливіші торгові зв'язки п'ятьма магістральними шляхами, а саме: західним (лядським), південним (грецьким), південно-східним (тмутараканським), північно-східним (муромським) і північним (новгородським і суздальським). Був у Києва і свій шлях на Полісся, звідки через Прип'ять здійснювався зв'язок з Литвою, а можливо і з Швецією.

Розміри житла, як і самої садиби, залежали від матеріального становища власників. У заможних киян житла були здебільшого великими та дво- чи триповерховими. Будинки опалювалися глинобитними печами. У них варили їжу. Більшість осель киян одночасно були й ремісничими майстернями. Крім житлової споруди на садибі були господарські будівлі: погріб, колодязь. Садиби одна від іншої та від вулиць захищали тинами, частоколами, високими парканами з колотих дощок. Від воріт до будинку вели дерев'яні настили-тротуари. Дах покривався берестом (кора дерева) та дерном. Потім дах поростав травою.

Під час побудови нового дому глава сім’ї повинен був освятити ділянку землі, відведену під нове житло. Він креслив на землі великий квадрат, розміром з будинок, ділив його на чотири частини так, щоб утворилося чотири малих квадрати. Потім господар майбутнього будинку відправлявся "на всі чотири сторони" і приносив з чотирьох полів по великому каменю. Каміння укладалося в центрі кожного малого квадрата, накресленого на землі. Після цього земля майбутнього дому вважалась освяченою. Житло людини обов’язково покривалося захисними знаками. На "найуразливіших" місцях будинку і в дворі розміщали численні охоронні символи: зображення сонця, "громові знаки", фігуру богині на вершині споруди, підкови тощо.

Cадиба киянина ХІ-ХІІІ століть – це реконструкція садиби, знайденої у 1975 році під час побудови метро на Подолі у Києві. Від неї залишилося 4 бруси вище рівня підлоги. Це п’ятистінковий житловий будинок, побудований в техніці "в обло". Садиба піднята на дерев’яних брусах над землею – в ті часи весною і восени були часті повені, і для того, щоб уберегти своє житло від невисокої води кияни піднімали його над землею. Також у такому будинку ліпше зберігалося тепло. Дерев’яний ґанок прикрашався різьбленням. Вікна були невеличкі, скло коштувало дорого. Киянин, який жив на території передгороддя, не міг дозволити собі такої розкоші, тому замість скла використовували пергамент (тонко вичинену шкіру тварини), шлунок тварини або сечовий міхур, який натягувався на віконну раму та вставлявся у віконний отвір. Таким чином будинок був захищений від опадів та пилу.

Територія передгороддя або посаду Древнього Києва розташовувалася головним чином із західного та південного боків "міста Володимира", простягаючись на півдні до сучасної вул. Ярославів вал, а на заході до сучасної Обсерваторної площі. Згідно з літописними свідченнями та знахідками археологів, на цій території за часів князя Володимира розташовувалися численні садиби ремісників та торговців, оточені дерев’яними частоколами, а також боярські садиби. Життя на території Передгороддя було небезпечним, але дешевшим, основна маса мешканців Передгороддя належала до ремісників і торговців. Вони намагалися селитися в безпосередній близькості біля міських стін, які слугували захистом для нових поселенців. У випадку військової небезпеки район передгороддя виконував оборонну функцію (захищав і попереджав місто про небезпеку).

У Древній Київ ведуть в’їзні ворота із двома сторожовими вежами розміром 3x3 м, складеними в техніці "в обло", яка не передбачає використання цвяхів (тесані колоди складалися одна на одну, а щілини між ними забивалися коноплею або болотним мохом). Зруби вінчають бойові і одночасно дозорні майданчики, перекриті чотирискатним дахом. Загальна висота веж 11 м. У давнину на бойові майданчики веж піднімалися сходами. Цілодобове чергування гарнізону на вежах дозволяло вчасно виявити ворога, що наближається, оповістити населення передгороддя про небезпеку, організувати оборону і забезпечити евакуацію мешканців всередину київської фортеці – його Дитинця (Кремля).

Древній Київ у "Парку Київська Русь" - Центр культури та історії Стародавньої Русі. Це відтворення культурного та архітектурного образу Дитинця Києва V-XIII століть у його історичних розмірах, що займав площу 10 га, і атмосфери Київської Русі, з використанням всіх наукових знань, наявних на сьогоднішній день. Древній Київ у "Парку Київська Русь" - це зухвала спроба усвідомити найбільшу загадку історії - Дитинець Києва, який є початком  не тільки таких держав як  Україна, Росія, Білорусія, але і в цілому всієї Східної Європи.Кращі науковці людства намагаються відповісти на головні питання світобудови - що було до і як зароджувався наш Всесвіт.

Дорогі друзі, для мене, і я впевнений, для багатьох із вас є щось загадкове і сокровенне в короткому слові "Київ". Київ – це сама історія. Тут, на дніпровських пагорбах, освячених Апостолом Андрієм, був зведений київський акрополь, його Дитинець. Тут сформувалася світова столиця, яка не поступається ні Афінам, ні Риму, названа "Матір'ю міст руських". Тут склалося ядро східнослов'янської цивілізації, зародилася її культура і державність. Древній Київ став центром гравітації створення держав Східної Європи. У ІХ-Х століттях Дитинець Києва займав площу десять гектарів землі, його населення становило близько двох тисяч людей. При цьому він ефективно "керував" величезною державою Київська Русь, яка розкинулася від Балтійського до Чорного моря, від Карпат до Волги. Створення цієї "державної галактики" стало можливим завдяки особливій силі гравітації духовної і матеріальної складових Древнього Києва. Пізніше з цієї галактики Русь сформувалися Україна, Росія, Білорусь. І тому, якщо ми хочемо зміцнювати і розвивати нашу державу – Україну, необхідно берегти гравітацію Київського Дитинця, як би фантастично це не звучало.

Президент "Парку Київська Русь" Володимир Володимирович Янченко