Волхвиня Рода
Волхв – одна із найдревніших назв чарівника, відуна. З давніх часів їх наділяли різноманітними здібностями. Волхви, чарівники (можливо, своєрідні жерці язичницьких божеств, хранителі таємних знань) - це були «чаклуни особливого рангу», що впливали на державний й общинний побут. Вони відали цілющими властивостями, знали всі обряди, а також пророкували майбутнє.
Атрибутами волхвів були також крем'яні знаряддя (стріли), амулети у вигляді солярних знаків, різні символи, жезли (киї з навершями). Відоме навершя скіфського волхва з кількома дзвіночками, що звисають на ланцюжках, створюючи мелодійні звуки при ударах палицею об землю, чи якихось інших рухах.
У всіх слов'ян, існувала своєрідна ієрархія жерців: кожне плем'я чи поселення мало свого волхва. На чолі стояв головний волхв чи жрець держави, який був близьким до князя. Вірогідно, усі важливі справи в князівстві вирішувалися на князівських радах, в яких брали участь найшанованіші волхви. Ще в билинах згадується, що сам Віщий Олег звертався за порадою до Волхва, тобто навіть князі приймаючи серйозні рішення керувалися порадами волхвів.
На Передгородді у Древньому Києві в «Парку Київська Русь» живе своя Волхвиня – Рода. Для відвідувачів Парку вона ворожить на прадавніх рунах, передбачає майбутнє, тлумачить сьогодення.