Повалуша – це вежоподібний великий і високий зруб під окремим дахом в хоромах і великих жилих будинках. Тобто – частина багатофункціональної споруди багатого киянина. Повалуші мали декілька поверхів. З іншими жилими приміщеннями повалуші з’єднувались через сіни, мали окремий вхід зі сходами і ганок. Слугували як спеціальні сторожові оборонні вежа, котрі були необхідними у випадку нападу ворогів.

Волхв – одна із найдревніших назв чарівника, відуна. З давніх часів їх наділяли різноманітними здібностями. Волхви, чарівники (можливо, своєрідні жерці язичницьких божеств, хранителі таємних знань) - це були «чаклуни особливого рангу», що впливали на державний й общинний побут. Вони відали цілющими властивостями, знали всі обряди, а також пророкували майбутнє. Атрибутами волхвів були також крем'яні знаряддя (стріли), амулети у вигляді солярних знаків, різні символи, жезли (киї з навершями). Відоме навершя скіфського волхва з кількома дзвіночками, що звисають на ланцюжках, створюючи мелодійні звуки при ударах палицею об землю, чи якихось інших рухах.

У Древній Київ ведуть в’їзні ворота із двома сторожовими вежами розміром 3x3 м, складеними в техніці "в обло", яка не передбачає використання цвяхів (тесані колоди складалися одна на одну, а щілини між ними забивалися коноплею або болотним мохом). Зруби вінчають бойові і одночасно дозорні майданчики, перекриті чотирискатним дахом. Загальна висота веж 11 м. У давнину на бойові майданчики веж піднімалися сходами. Цілодобове чергування гарнізону на вежах дозволяло вчасно виявити ворога, що наближається, оповістити населення передгороддя про небезпеку, організувати оборону і забезпечити евакуацію мешканців всередину київської фортеці – його Дитинця (Кремля).

Створюючи ігри, наш народ вкладав у них глибокий зміст – це і навчання, і праця, і виховання. Рухливі ігри розвивають спритність, гнучкість, силу, виховують богатирський дух і змушують думати. Народні ігри викликають почуття єднання, товариства. Характерна особливість народних ігор – рух, а саме: біг, стрибки, метання, кидки, передачі та ловля м'яча тощо. Прадавні народні ігри – це "прабатьки" сучасних ігор у дворах і на дитячих святах. У них можна грати всією сім'єю чи разом друзями. Однією із улюблених забав була лапта – народна гра із застосуванням м'яча і біти, в яку грають командами.

До прийняття християнства слов’яни були язичниками, тобто вірили в багатьох богів. Одним із них був Велес, названий у "Повісті минулих літ" Волос – один з головних язичницьких богів східних слов’ян. Капище з ідолом Велеса в давнину, ймовірно, перебувало на київському Подолі. Бог домашньої худоби і матеріального благополуччя.

Капище – язичницький храм, вівтар, жертовник. Це були здебільшого дерев’яні культові святилища у вигляді круглого майданчика, де стояла статуя божества, яку вшановували жертвоприношеннями. Капище будували кам’яне, воно стояло на пагорбі обабіч житлової забудови, а ідола споруджували дерев’яного або із каменю. Древні святилища (капища) зазвичай складалися з головного ідола (кам’яного або дерев’яного), жертовника (місце принесення дарів), дерев’яних хором і місця перед ними – требища (місця розміщення основних учасників церемонії). Святилища зазвичай були огороджені валами і ровами, в яких були залишені спеціальні входи. Вали слугували не для захисту, а для відгородження.