Слово ристалище походить від давньоруського "ристати" – рухатися, бігати, їздити. Спочатку позначало спеціальну площу для кінних змагань (ристання), а також саме змагання. Для безпеки глядачів ристалище мало спеціальні огорожі з в'їзною брамою. У Київській Русі військовій майстерності навчали з раннього дитинства. Зазвичай військову завзятість давньоруські воїни демонстрували в реальних баталіях, де вони шукали "собі честі, а князеві слави". Індивідуальна майстерність витязів відточувалася також під час військових ігрищ, такого собі аналогу західноєвропейських лицарських турнірів.

Слов'яни пов'язували дубові гаї з культом Перуна  бога грози і блискавок, покровителя князя, його дружини і суду. Дуб так і називали - Перунове дерево. Дуб - знак твердості, мощі, чоловічої сили. На Русі він завжди вважався деревом довголіття, оскільки живе по багато століть. Наші пращури вважали, що збереглися дуби, що ростуть «ще до створення світу», коли не було ні землі, ні неба, а розливався на всьому всесвіті один «окиян-море». Під такими дубами проводилися військові ради, приймалися важливі рішення. Земля під ними цілюща, лікує людину. Якщо Ви шукаєте відповідь на важливе питання або мудру пораду, підійдіть до дуба в Гаю Перуна, притуліться до нього і подумки зверніться до далеким предкам. Відповідь прийде до вас з глибини вашої свідомості. Проведите в роще полчаса, и Вы почувствуете прилив сил, энергии и здоровья от матушки-земли.

Розміри житла, як і самої садиби, залежали від матеріального становища власників. У заможних киян житла були здебільшого великими та дво- чи триповерховими. Будинки опалювалися глинобитними печами. У них варили їжу. Більшість осель киян одночасно були й ремісничими майстернями. Крім житлової споруди на садибі були господарські будівлі: погріб, колодязь. Садиби одна від іншої та від вулиць захищали тинами, частоколами, високими парканами з колотих дощок. Від воріт до будинку вели дерев'яні настили-тротуари. Дах покривався берестом (кора дерева) та дерном. Потім дах поростав травою.

Cадиба киянина ХІ-ХІІІ століть – це реконструкція садиби, знайденої у 1975 році під час побудови метро на Подолі у Києві. Від неї залишилося 4 бруси вище рівня підлоги. Це п’ятистінковий житловий будинок, побудований в техніці "в обло". Садиба піднята на дерев’яних брусах над землею – в ті часи весною і восени були часті повені, і для того, щоб уберегти своє житло від невисокої води кияни піднімали його над землею. Також у такому будинку ліпше зберігалося тепло. Дерев’яний ґанок прикрашався різьбленням. Вікна були невеличкі, скло коштувало дорого. Киянин, який жив на території передгороддя, не міг дозволити собі такої розкоші, тому замість скла використовували пергамент (тонко вичинену шкіру тварини), шлунок тварини або сечовий міхур, який натягувався на віконну раму та вставлявся у віконний отвір. Таким чином будинок був захищений від опадів та пилу.

Під час побудови нового дому глава сім’ї повинен був освятити ділянку землі, відведену під нове житло. Він креслив на землі великий квадрат, розміром з будинок, ділив його на чотири частини так, щоб утворилося чотири малих квадрати. Потім господар майбутнього будинку відправлявся "на всі чотири сторони" і приносив з чотирьох полів по великому каменю. Каміння укладалося в центрі кожного малого квадрата, накресленого на землі. Після цього земля майбутнього дому вважалась освяченою. Житло людини обов’язково покривалося захисними знаками. На "найуразливіших" місцях будинку і в дворі розміщали численні охоронні символи: зображення сонця, "громові знаки", фігуру богині на вершині споруди, підкови тощо.

Стан кочівників представляє собою табір, в якому на час перебування встановлювалися юрти – переносні житла кочівників. Кочівники – умовна назва народів і етнічних груп, які протягом року або сезону ведуть рухливий спосіб життя. Вони відрізняються своєрідним побутом, повсякденною господарською діяльністю і традиційною культурою. У давньотюркській мові слово "юрт" означало "будинок", "володіння", "місце проживання", "земля". Експоновані у Древньому Києві юрти – історичні реконструкції. Юрти виготовлені на замовлення "Парку Київська Русь" в м. Улан-Батор (Монголія). Вага однієї юрти складає 600 кг, ханської юрти близько 1,5 т. Юрта виконує роль термосу, дерев’яний каркас накривається шаром товстого волоку, зверху – полотном. Обтягується мотузками з кінського волоса або верблюжої шерсті. Вхід до юрти завжди звернений на південь. В юрті, незалежно від погоди завжди зберігалася однакова температура. В центрі юрти – вогнище, головний сакральний символ житла людини. Вогнище ділило юрту на дві половини – чоловічу та жіночу. Чоловік мав право заходити на жіночу половину, жінка не мала права виходити за межі своєї частини. Поріг юрти вважається символом добробуту і спокою родини. Розмовляти через поріг не прийнято. При вході не можна наступати на поріг юрти, сідати на нього, це заборонено звичаєм і вважається нечемним. Кочові племена відрізнялися по кольоровій та орнаментовій символіці, яку можна було побачити ззовні на юртах. Єдиним спільним знаком для кочових племен був знак, що символізував щастя і здоров’я "на тисячу років".