За слов'янською традицією, оборонні споруди, якими оточувались середньовічні міста, складалися із ровів та земляних валів. Щоб уникнути зсуву ґрунту і руйнування валів, вони укріплювались дерев’яним каркасом. На валах зазвичай споруджували дерев'яні стіни. У «Парку Київська Русь» територія Дитинця Києва оточена ровом глибиною 5 м та валами заввишки 5-9 м в залежності від ландшафту, укріпленими за допомогою дерев’яних решіток. Їхня протяжність майже 1,5 км. У давнину укріплення не тільки захищали давньоруські міста, а й своїми могутніми валами, проїзними вежами та стінами завершували архітектурний ансамбль міста. Безумовно, при спорудженні укріплень зодчі прагнули зробити їх не лише функціональними, а й красивими, тому що вони були своєрідним обличчям міста. Головною частиною міських укріплень були дерев’яні зруби – "городні", засипані землею. Верхні частини городень виступали над валом, тобто являли собою стіни міста. На них розташовувалися "забороли" – бойові майданчики з дерев'яними брустверами та бійницями для стрільби з лука, які давали можливість воїнам стріляти по ворогові згори, з міських стін. Так, наприклад, в 1159 р. у Києві дружинники говорили своєму князеві: «Можем бо брань творити с ними из града; все бо у нас оружие есть: и копья и древа, и камни, и вар». Нині чимало зарубіжних дослідників вважають, що давньоруські оборонні системи були найдовершенішими у тогочасній Європі.